Хоча податкові звільнення або пільги не застосовувалися до підприємств з инокапиталом, розташованим поблизу Сеула, проте, податкові звільнення або пільги були можливі, якщо компанія застосовувала високі технології і діяла в таких областях, як електроніка, інформатизація, прецизійне устаткування, нові матеріали, оптичне устаткування, космос, транспортні послуги і енергетика.
Окрім цього, в РК були створені вільні експортні зони — спеціальні промрайоны, де підприємства з инокапиталом могли створювати склади і виробництва, збирати або обробляти продукти для експорту, використовуючи ввезені безмитно сировина і напівфабрикати. Процедура надання податкових і митних пільг була спрощена.
Уряд РК визначив 25 промрайонов, які пропонують різні стимул-реакції інвесторам. Ці райони не є вільними від оподаткування, але при інвестиціях в місцеву промисловість підприємці можуть набувати або орендувати за низькими цінами, в порівнянні з іншими областями, виробничі потужності і об’єкти інфраструктури. У спеціальних промрайонах стимулювався розвиток електроніки, промоборудования, з відома митних властей в них можна було створювати митні склади.
Інші види підтримки иноинвесторов передбачали пільгові умови забезпечення їх електрикою, водою, транспортною інфраструктурою, зв’язком, складськими приміщеннями, ремонтною базою і так далі
Відповідно до того, що діяв до 16 апр. 1998 р. законодавством, иноинвесторы або постачальники технологій повинні були платити податки, пов’язані з доходом від інвестиції, такі, як, наприклад, дохід з дивідендів або дохід з авторського гонорару, які отримані в РК. Якщо ж иноинвесторы не мали виробничих потужностей (наприклад, якщо вони просто постачальники технологій), то місцеве підприємство, яке є в цьому випадку джерелом їх доходу, повинне було сплатити прибутковий податок за рахунок утримання частини прибутку інвестора. В цьому випадку, інвестор, чия країна підписала з РК договір про уникнення подвійного оподаткування, повинен сплатити (через утримання) податок по максимальній податковій ставці, яка не повинна перевищувати «граничну податкову ставку» в двосторонньому договорі, незалежно від того, які податкові ставки передбачені місцевим законодавством. У разі ж зменшення доходу з дивідендів, через утримання стягувалася менша з сум між «граничною податковою ставкою» в двосторонньому податковому договорі і сумою, отриманою після скорочення бази оподаткування.