Якою ж була головна загальна мета перетворення механізму ринкових стосунків в Японії? І які завдання вирішувалися для її досягнення? Ця мета, принципово реалізована до середини 90-х років, полягала в тому, аби корінним чином активізувати підприємницьку діяльність в країні і на цій основі отримати максимальні результати у всіх головних сферах – науково-технічною, виробничою, а також у сфері звернення, включаючи вихід на світовий ринок. Остання умова особлива поважно для японської економіки, істотним чином обмеженою власними сировинними, паливними, продовольчими і іншими ресурсами.
Ключовий і високоефективний засіб реалізації цієї мети бачилися японській технократії в створенні найбільш сприятливих умов для ринкової конкуренції. Такі умови в довоєнній японській економіці були відсутні. Ринкова конкуренція була пригнічена монополізмом, причому навіть більшою мірою, чим в інших капіталістичних країнах.
Демонополізація економіки.
Для японської економіки завжди була характерна висока міра монополізації. У ній панували структури, що мають форму приватних промислово-торгівельно-банківських концернів на чолі з холдингами (дзайбацу). У 1947 р. дев’ять найбільших концернів – «Міцуї», «Міцубіси», «Сумітомо», «Ясуда», «Ніссан», «Асано», «Нісикава», «Накадзіма» і «Номура» – контролювали 32,5% всього акціонерного капіталу Японії, а на долю 544 компаній, першим чотирьом концернам, що належали, доводилося 24,5% промисловій продукції, що випускалася в країні, 49,7% - фінансових операцій, 60,8% - морських перевезень. Родинні конгломерати, легко забезпечуючі надприбутки на монопольних цінах і заморожуванні зарплати, що використали позаекономічні методи придушення своїх конкурентів і ніяк не обмежені законодавством, були мало зацікавлені в технічному
оновленні апарату (за винятком військових потужностей). Значне технологічне зростання в період їх панування виключалося.
Рішення про розпуск монополій приймалося окупаційною владою в однобічному порядку і в значній мірі диктувалося політичними міркуваннями.
До осені 1947 р. Комісія з ліквідації холдингів склала список 83 компаній, з яких 42 (з 26 дочірніми фірмами) були розбещені. Активи концернів були оцінені за балансовою вартістю в цінах 1945 р. (свідомо заниженою) і розділені на партії акцій із стандартним номіналом в 50 ієн. З 1947 р. по березень 1950 р. їх розпродали: частина – за номіналом на виплат робочим і службовцем компаній, частина – на аукціонах широкій публіці (при цьому 76% - за номіналом, останні – за ринковими цінами). До 1949 р. 69% акцій виявилося в особистій власності громадян і це в країні, де, на відміну від Сполучених Штатів, в населення ніколи не було традиції вкладати особисті заощадження в акції.