І ще одне зіставлення: у бюджеті Японії на 1988 р. доля витрат на оборону дорівнювала 6,5%, в США – 26,8, в СРСР (по бюджету на 1989 р.) – 15,6%. У абсолютних розмірах Японія в 1987г. витрачала на оборону 25,4 млрд дол., або близько 207 дол. на душу населення, США – відповідно 288,4 млрд дол., або 1185 дол. на душу. Витрати СРСР на оборону в 1989 р. досягали 77,3 млрд крб., або по офіційному курсу перерахунку 125 млрд дол. (273 дол. на душу населення). Можна вважати, що в попередні роки ці показники по СРСР були значно вищі. У японських «силах самооборони» числилося 246 тис. чоловік, а в армії США – понад 2 млн. чоловік, в СРСР довгі роки число військовослужбовців перевищувало 5 млн. чоловік.
Тоді як народне господарство СРСР і економіка США напружувалися під тягарем гонки озброєнь, а країни Варшавського Договору «змагалися» з країнами НАТО в непродуктивному витрачанні матеріальних, фінансових і людських ресурсів, Японія нарощувала свою економічну потужність.
Видний американський громадський і політичний діяч Джесі Джексон в одному зі своїх виступів заявив, що США втрачають свою промислову і комерційну конкурентоспроможність тому, що левова частка засобів на НІОКР (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки), близько половини американських учених і інженерів і понад 6% ВНП «працюють» на військові цілі. Японці ж направляють 75% засобів, що виділяються на НІОКР, на промисловий, торгівельний і комерційний розвиток, а на військові витрати витрачають 1% своего ВНП. Це дозволяє Японії ставати «першим номером» в економічної області.
Відволікаючи значно менше засобів на оборону, що само по собі сприяло підйому економіки і зміцненню позиції Японії на світовому ринку, японські підприємці зірвали солідний куш, виконуючи в 50-60-х роках роль інтендантів американської армії під час корейської і в’єтнамської авантюр США.