У 1946 р. провели грошову реформу. Обмін банкнот був жорстко обмежений. Старі банкноты протягом п’яти днів можна було покласти на депозити. Які після цього «заморожувалися», проте засоби з них дозволялося знімати для сплати податків і розрахунків між підприємствами. Вже через сім місяців колишній об’єм грошової емісії був відновлений, а до кінця 1946 р. перевищений на 50%.
Пошуки виходу з господарської безвиході.
Після неврожаю 1945 р. продовольче положення країни було тяжким. Закриття відразу всіх військових заводів, розпад системи військових замовлень, припинення постачань сировини по імпорту бюджетно-фінансову кризу поставили країну на грань катастрофи. Репатріація з Японії на батьківщину 180 тис. китайських і корейських шахтарів (40% всіх гірників країни), що працювали на шахтах Японії як колоніальна робоча сила, спричинила зупинку шахт, теплових електростанцій, залізниць і металургійних заводів.
За пропозицією окупаційних властей при японському уряді була створена спеціальна антикризова адміністрація: Штаб економічної стабілізації і Управління цін. На чолі штабу стояв прем’єр-міністр, якому підкорялися всі міністерства. До керівництва штабом була притягнена група економістів, спочатку зібрана в МЗС Японії за ініціативою міністра закордонних справ Сигеру Есида, що згодом двічі (у 1946-1947 і в 1948-1952 рр.) очолював уряд. До «мозкового центру» прем’єра увійшли професори з університетів, співробітники МЗС, працівники Банку Японії, співробітники Військового планового бюро і ін.
Проведення грошової реформи – лише частина загальної антикризової програми. Паралельно передбачалося відновити систему постачання населення продовольством за картками і ввести розподіл вугілля, основних видів промислової сировини і хімічних добрив за цінами, зафіксованими на 3 березня 1946 р. Міністр фінансів Ісибаси вважав, що політикові грошових вливань потрібно здійснювати планомірно і цілеспрямовано, аби тримати інфляцію під контролем. При цьому розподіляти треба було не лише грошові, але і матеріальні ресурси. Штаб розробив ланцюжки прямого розподілу ресурсів по «формулі пріоритетних виробництв».
Фіксовані ціни на вугілля, газ, чорні метали, бавовну, соду і інші товари виробничого призначення, тарифи на електроенергію (у 1948 р. ця система охоплювала 2129 товарних позицій) були нижчі за собівартість і покривалися прямими бюджетними дотаціями. Виробництвам, що підпадають під категорію пріоритетних, виділялися пільгові кредити на відновлення і оновлення потужностей через спеціально створену Корпорацію фінансування відновлення. Банк Японії покривав її зобов’язання випуском в звернення банкнот. У містах були введені картки на 64 види товарів для споживачів з прикріпленням їх до магазинів за місцем проживання. Штаб