Загострення військово-стратегічної обстановки в затоці збіглося з ускладненням справ на світовому ринку нес­ти, причиною чому явплпеь в першу чергу действня міжнародних нафтових монополій, направлені проти Організації стран—экспортеров нафти (ОПЕК) і її нафтової політики. Чималу роль зіграли разно­гласия усередині самої організації відносно квот нафтовидобування і встановлення цін на нафту.
Ірано-нракськая війна, що розгорілася, разом з по­литикой демонстрації м’язів, зробленій западны­ми державами, породила внутрішню нестабільність в державах, безпосередньо не зачеплених війною, викликала небувале зростання мілітаризації регіону. У ре­зультате військові витрати країн Персндського затоки з розрахунку на душу населення виявилися найвищими в світі (Саудівська Аравія — 2400 дол., ОАЕ — 2100, Катар — 1700, Кувейт — 1200 дол.), не говорячи вже про Іран і Ірак, де військові витрати досягли фанта­стических сум. За даними західних джерел, за роки прано-иракской війни Ірак витратив близько 90 млрд. дол., а Іран — майже 50 млрд. дол.
Не дивлячись на те, що на сьогодні війна закінчилася, мілітаризація регіону все ще продовжується. За підсумками 1998 року на першому місці по офіційному імпорту озброєння виявилася Саудівська Аравія. Вона виробила закупівлі на суму 10,5 млрд доларів.
Зростання витрат на озброєння, а також скорочення вступів від продажу нафті надали істотний вплив на економічний стан нафтовидобувних держав затоки. Не дивлячись на збереження зовнішніх ознак процвітання, державам затоки приходит­ся в кінці 80-х років вирішувати масу економічних, внутрішньополітичних завдань не в звичайній обстановці, а в умовах складної міжнародної ситуації, в якій позначився регіон.